Китайська притча про Дракона

В одній китайській провінції жив Дракон. Люди кожен місяць повинні були платити Дракону непосильну данину і віддавати найкрасивішу дівчину. Але в провінції жили і гідні сміливці, які вривалися в палац Дракона і билися з ним. Багато юнаків намагалися вступити в бій з Драконом в його палаці, але ... щоразу на балкон палацу виходив глашатай і проголошував: "Дракон живий! Переміг Дракон!". Минуло багато часу ... Знайшовся черговий сміливець. Коли його кохану дівчину відвели до Дракону, він узяв меч і пішов до палацу. Відкривши ворота, він зайшов у величезний зал. Посередині стояв трон, на ньому лежав ... старий і старезний Дракон. Юнак пару раз ткнув його мечем - Дракон здох. Юнак пішов по довгих коридорах палацу шукати наречену ... Уздовж стін стояли незліченні скрині набиті золотом і коштовностями ... У міру того, як юнак рухався по коридорах палацу і дивувався багатству, яке тепер по праву належало йому, і став насолоджуватися блиском і красою алмазів, у нього відростало хвіст, кігті, ікла, луска ... Юнак запускав руки в гори золота і не міг відірватися. В кінці коридору відчинилися двері на балкон, внизу стояв натовп народу ... Глашатай оголосив (як звичайно): "Дракон живий! Переміг Дракон!" Юнак здивувався і став переконувати глашатая, мовляв, Дракон повалений і лежить пронизаний мечем ... Глашатай лише вказав на дзеркало. Юнак повернувся до дзеркала і побачив, як у нього, захопленого блиском каменів і золота очі налилися кров'ю, обличчя розлючених, а руки стали перетинчастими. На балконі стояв молодий, голодний і лютий Дракон.

ИГРЫ БОГОВ

Как-то раз боги, собравшись, решили поразвлечься. Один из них сказал:
— Давайте что-нибудь отберем у людей?
После долгих раздумий решили отнять у людей счастье. Вот только куда его спрятать?
Первый сказал:
— Давайте запрячем его на вершине самой высокой в мире горы.
— Нет, мы сделаем людей сильными, кто-то сможет взобраться и найти, и если найдет один, все остальные сразу узнают, где счастье, - ответил другой.
— Тогда давайте спрячем его на дне моря!
— Нет, не забывай, что люди любопытны, кто-то сконструирует аппарат для подводного плавания, и тогда они обязательно найдут счастье.
— Спрячем его на другой планете, подальше от Земли, - предложил кто-то еще.
— Нет, помни, что мы дали им достаточно ума, когда-нибудь они придумают корабль, чтобы путешествовать по мирам, и откроют эту планету, и тогда обретут счастье.
Самый пожилой бог, который на протяжении всего разговора молчал, сказал:
— Я думаю, что знаю, где нужно спрятать счастье.
— Где?
— Спрячем внутри них самих, они будут так заняты его поисками снаружи, что им и в голову не придет искать его внутри себя.
Все боги согласились, и с тех пор люди тратят всю свою жизнь в поисках счастья, не зная, что оно спрятано в них самих.

Андрій Тарковський 
"Нехай надія – обман… Але вона дає можливість жити і любити прекрасне. Без надії не має людини. Тих, хто думав про душу, впродовж багатьох віків, аж до нинішнього дня, фізично нищили і продовжують нищити.
Велич сучасної Людини – у протесті. Слава – тим, хто спалює себе, протестуючи, на очах тупого безголосого натовпу, і тим, хто протестує, виходячи на площі з плакатами та гаслами, прирікаючи себе на репресії… І всім, хто каже «ні» шкурникам та безбожникам. Піднятися над можливістю жити, практично усвідомити смертність нашої плоті во ім'я майбутнього, во ім'я безсмертя…
Якщо людство здатне на це, то ще не все втрачено. Є ще шанс."

А судьи кто?

А судьи кто? А судьи торгаши:
Вердикт судейский стал давно товаром.
И сколько в этой жизни не греши,
Будь молодым ты или слишком старым,
Но все равно большой получишь срок,
Раз положить в карман судье не смог.

А судьи кто? А судьи чудаки:
Пожизненный пожалован им статус,
Они от нашей жизни далеки,
Играющие в праведную святость.
У нас честней убийца, чем судья!
Да, это так, поверьте, знаю я…

А судьи кто? А судьи дураки:
Не ведают, что стали палачами.
На муки их, всевышний, обреки
За то, что вытворяют они с нами.
Да не суди и будешь не судим.
О судьях с Богом мы поговорим.

А судьи кто? А судьи подлецы
По внутреннему, братья, убежденью!
Уходят невиновные отцы
На зоны, чтоб вернуться к детям тенью.
Так пусть же поглотит их вечный ад
За то, что на земле они творят!

А судьи кто? А судьи чужаки,
Что жилы рвут из своего народа.
И мрут на жутких зонах мужики,
Ведь смерть для них желанная свобода.
Краина-мать, суди сама себя:
Какая ты, таков и твой судья.

Владимир Хроменко, адвокат,
член Союза писателей России, Москва
редактор отдела "Закон и Право - "Объективная газета"

А ми дивились та мовчали,
Та мовчки чухали чуби.
Німії, подлії раби!
Підніжки президентськії, лакеї
Зека п’яного! Не вам,
Не вам, продажні депутати з Раді,
олігархи, політикани і фарисеї,
За правду пресвятую стать
І за свободу! Розпинать,
А не любить ви вчились брата!
О роде суєтний, проклятий,
Коли ти видохнеш? Коли
Ми діждемося Залізняка, Хмеля і Сірка Івана
З новим і праведним законом?
А діждемось-таки колись.